|
|
|
Розділи сайту |
РушничокБабуся вишивала рушники. Кольорові стібки лягали на полотні рівненькими рядочками, хрестики пересікались веселими барвами. Маленький Юрасик спостерігав, як в бабусиних руках крізь полотно вправно бігає голка: вгору-вниз, вгору-вниз. Так добре було спостерігати за вишиванням, що хлопчикові навіть не хотілося бігати, пустувати. - Бабусю, а я теж так хочу! – сказав онук. - Що ти хочеш, Юрасику? – лагідно перепитала вона. - Хочу так вишивати. Навчіть мене. Бабуся подивилась в ясні допитливі оченята і промовила: - А я буду дуже обережно. Та якщо навіть вколю собі пальчик випадково, то плакати не буду, обіцяю. - Ну, добре, Юрчику, навчу тебе вишивати, тільки будь старанним. Дам тобі маленький рушничок. Бабуся дістала із старої скрині невеличкий клаптик білого полотна, маленькі круглі п’яльця, схожі на два дерев’яні кружечки, та ще багато-багато кольорових малюнків на канві, які ляжуть на рушничок хрещатими візерунками. Потім натягнула на п’яльця полотно та вибраний нами узор і взяла незграбні малі рученята в свої руки. Кілька перших хрестиків вишили разом. А далі Юрасик сам, сам… Хоч і не зовсім виходило так, як у бабусі, але ж старався. Отак сиділи онук із бабусею удвох за вишиванням і виливали своє натхнення на полотно. Не один день вишивав хлопчик. Пройшло чимало часу з тих пір. То був найкращий подарунок для бабусі. - Чому ви плачете, бабусю? - То я від щастя, мій рідненький, від щастя…
|
Створення сайту: студія Сергія Камінського |
© 2012—2024 Галина Шаповалова всі права захищені | . |