Весняночка Весняночка заглянула в вікно І заходилась землю прибирати. Яка краса! На голові - вінок, Заплетена у коси рута-м’ята, Очиці ясні - голубі квітки. Ступає тихо так, неначе боязливо. Десь голосно озвалися граки, Потічок усміхається грайливо. Посипала квітчастим килимком Усю долівку, як навчала мати, Веселкою прибрала, як вінком, Край неба - буде, як на свято.
А ввечері духмяний вітрець Дрімав під ніжну солов’їну мову. І зорі вбрались, наче під вінець, Забуту казку починають знову.
*** *** *** |