Галина Шаповалова
 
Видані книги
Видані книги
Перша поетична збірка «За крок до щастя» побачила світ в 2002 році. З нею ви можете ознайомитися на сторінках цього сайту.
Докладніше
Тексти моїх пісень
Тексти моїх пісень
Пісні чекають композиторів, аранжувальників, виконавців. Поповніть свій репертуар піснями рідною мовою.
Докладніше
Кліпи на мої пісні
Кліпи на мої пісні
В даному розділі ви можете подивитись кліпи виконавців, що виконують написані мною пісні.
Докладніше
Розділи сайту

Вербиченька

Вербиченька.ppt

Вербиченька над водою
Стиха зажурилась,
Розпустила свої коси,
Сльозою умилась.
„Чого журишся, сестрице? –
Її клен питає, -
Чи стомилася, небого,
Чи роду немає?
Може, з сивою водою
Навік посварилась?
Чого, мила вербиченько,
Ти сльозою вмилась?”

„Не питай, кленочку любий,
Чого я сумую.
Триста літ живу на світі.
Щодня все нудьгую.
Ніхто мене не питає,
Чого плачуть очі.
Ніхто знати не бажає,
Чого серце хоче.
У ставочку ні водички,
Ні рибки немає,
Тільки бридке каламуття
Ноги обіймає.
Голуба гладінь одвічна
Поросла ряскою.
Бережечки з двох краєчків
Сплелись осокою.
Ніде мені покупати
Свої ноги босі.

А були ж часи хороші!
Згадую ще й досі,
Як на хвилях блискотіло
Поміннячко сонця,
А вода така прозора
В мене на долоньці
Вигравала, плюскотіла,
Радість дарувала.
Хоч напийся, хоч умийся –
Людям догоджала.

А тепер, мій друже милий,
Я засумувала.
Подивилась на світ білий
Та й плакати стала.
Ось тому в тяжкій зажурі
Гіллячком хитаю,
І тому той буйний вітер
Душу розриває.

Розірве її на шмаття
Та й шпурне в долину.
Хай вже я того не бачу.
Хай вже я загину,
Бо не можу я дивитись,
Як мати страждає
Від дітей своїх зухвалих
Та все їм прощає.

Якби мати була знала –
В купелі втопила б.
Якби ти, природо, знала –
Була б не родила
Гуманоїдів нещасних,
Без душі людину,
Котрі тебе, свою матір,
Заженуть в могилу.

Якби мала пташки крила,
В небо полетіла б.
Якби знала людську мову,
Просила б, молила б
Не за себе, а за сестрів,
За матір-природу:

Боже милий,
Дай цим людям
Розуму до вроди!..” 

Так із кленом над ставочком
Верба розмовляла.
Потім зойкнула востаннє...
Враз її не стало...
Лиш валяється довкола
Дрібне сухе пруття,
Обмиває сухий стовбур
Бридке каламуття...

А над ставом, за горбочком,
Сонечко жевріє.
І від того, люди добрі,
Так серденько мліє,
Що аж хочеться кричати
Від болю й безсилля.
Не стерпить природа-мати
Людського свавілля.

Біля ставу молоденька
Верба зеленіє.
Кучерявиться вершечок,
Гіллячко рясніє.
Не знає вона ставочка,
Не бачила й моря.
Уродилась чи на щастя,
Чи на лихе горе?...

Схаменіться, люди добрі!
Не губіть природи!
Боже милий, дай цим людям
Розуму до вроди!!!

***   ***   ***

Галина Шаповалова,
із циклу «СПОВІДЬ».

Створення сайту:
студія Сергія Камінського
© 2012—2020 Галина Шаповалова всі права захищені .